“Чарівної пігулки для України не існує, потрібен чіткий план і багато роботи”, - Торстен Пауль, голова Наглядової ради “Укрексімбанку”

“Чарівної пігулки для України не існує, потрібен чіткий план і багато роботи”, - Торстен Пауль, голова Наглядової ради “Укрексімбанку”

До іноземних антикризових менеджерів, яких відібрали до українських державних банків, завітала “люстрація навпаки”. Після витрачених державних мільйонів на багаторівневий відбір антикризових менеджерів (який проводили, на хвилиночку, не найдешевші міжнародні консалтингові компанії та на чималенькі зарплатні самим ТОПам) нам послідовно доводять: не такі вже вони й антикризові.

Дві події підозріло збіглися у часі: дискваліфікація 5 іноземних спостерігачів “Ощадбанку” та ґвалт довкола новопризначеного голови Ради спостерігачів “Укрексімбанку” Торстена Пауля. ЗМІ пишуть: “Австрієць – “свій хлопець” з оточення Азарова та один з керуючих у його офшорних схемах в ЄС”. Тож іще одне важливе, але неоднозначне рішення Нацбанку може бути ухвалене найближчими днями.

Кореспондент “8 каналу” вирішив дізнатися в самого Торстена Пауля, які у нього стосунки з родиною Азарова, де він ховає свої мільйони і що насправді пов’язує успішного німецького банкіра з Україною.

– Пане Пауль, Ви ще навіть не встигли як слід попрацювати в ТОП-менеджменті “Укрексімбанку”, а вже стали знаменитістю і фігурантом корупційного скандалу. Як почуваєтеся? Папарацці не дошкуляють?

– На жаль, не дошкуляють, а було б непогано. У жодному з “журналістських розслідувань” проти мене навіть не спромоглися проілюструвати моє реальне фото! Якщо моя постать настільки загадкова, то пропоную виправити це непорозуміння – запрошую всіх охочих представників українських ЗМІ! Я з задоволенням попозую (сміється).

Торстен Пауль, председатель Наблюдательного Совета "Укрэксимбанка"Насправді, вихоплені факти з моєї біографії – це такі дрібниці на тлі мого управлінського та банківського досвіду, що навіть дивно це читати. За всіма матеріалами стежу разом зі своїми юристами. Перша з негативних публікацій про мене з’явилася наступного ж дня після затвердження моєї кандидатури у Кабміні. Я знав політичні реалії України і був готовий до того, що відбір спробують перетворити на брудне шоу, на мене особисто чинитиметься тиск і будуть спроби дискредитації. Я добре розумів, що до країни щойно прийшла нова влада, і попереднє керівництво не захоче так просто віддати насиджені місця. Надто емоційно не реагую. За наклепи та шкоду діловій репутації готуюся позиватися до суду. Так роблять у цивілізованому світі, де я працював більшу частину життя.

– Наскільки я розумію, ніщо не віщувало проблем, коли Ви пройшли суворий відбір на посаду голови Наглядової ради “Укрексімбанку”. Як Вас перевіряв Нацбанк і міжнародні організації?

– Відбір був суворий. Я пройшов досить складний іспит згідно з законодавством України та декілька співпівбесід. На їхню вимогу надав рекомендаційні листи від Deutsche Bank та Raiffeisen Bank International, де я працював у ТОП-менеджменті, від Boston Consulting Group, від німецько-австрійського торговельного товариства, де я 18 років був аудитором, і врешті-решт, від співвласника топового казахського Bank RBK, який я врятував від краху спершу як консультант, згодом – як антикризовий менеджер. І, до речі, я єдиний з кандидатів, хто подав повну декларацію про доходи.

Як мені вдалося перемогти на фінальному таємному голосуванні 5 проти 4? Не знаю, для мене самого це стало несподіванкою. Нічого особливого я для цього не робив. Лише описав своє бачення проблем України і необхідні кроки для покращення стану економіки. Описав чесно і без зайвих прикрас. Справи тут погані, “чарівної пігулки” немає, тільки багаторічна й послідовна робота. Мій ключовий принцип антикризового менеджменту – спочатку визначити стратегію, потім сформувати оргструктуру для впровадження цієї стратегії, і, виходячи вже з цього, відбирати менеджмент. Тому я не виключаю, що найближчим часом під моїм керівництвом відбудеться новий відбір керівників “Укрексімбанку”. Як це вже траплялось неодноразово, до мого плану дослухалися і запросили для його впровадження.

Торстен Пауль, председатель Наблюдательного Совета "Укрэксимбанка"Щодо підтримки “антикорупційних” звільнень міжнародними організаціями, то це справді смішно. Адже і Світовий банк, і ЄБРР не просто стежили – вони брали безпосередню участь у відборі усіх членів Наглядових рад українських банків. Їхні представники входили до всіх комісій. І стандарти роботи в західному світі – це не те саме, що стандарти в Україні. Розглянемо для прикладу мою начебто участь в “офшорних оборудках” людей Януковича у Євросоюзі. Ви справді думаєте, що ЄС не зміг би гідним чином це дослідити? А розслідування було дуже ретельним після запровадження санкцій, там вивчали ситуацію на мікроскопічному рівні, копали скрізь. Але якимось дивом жоден з допитаних у тій справі не сидить, а та сама компанія досі не закрита. Ви справді вважаєте, що нечесні бізнесмени в Євросоюзі вийшли б сухими з води, як це буває в Україні?

– Чутки про ваш зв’язок з кланом Азарова-Курченка – вони звідки?

– Настав час для відвертих зізнань: з Олексієм Азаровим і його дітьми я познайомився в школі з поглибленим вивченням англійської мови. Наші діти вчилися разом. Упевнений, нічого злочинного в цьому немає. Я розумію, що зараз те, що ти мав якісь справи з Азаровим, викликає підозру. З Сергієм Курченком я не знайомий, і жодних справ з ним не мав. В австрійській компанії, яку певним чином пов’язують з Азаровим, я більше не директор.

Взагалі мене з Україною пов’язує понад 30 років тісних взаємин. Шістнадцять років я в щасливому шлюбі з українкою. Природно, що за ці роки я познайомився з величезною кількістю людей тут. Хтось із них переховується від правосуддя, хтось зараз на високих посадах. Чимало змінювалося за ці роки і, впевнений, ще зміниться не раз.

Врешті-решт і Ангела Меркель була знайома з Віктором Януковичем, але любимо ми її не за це.

– Поділіться своїм планом порятунку “Укрексімбанку” і власним баченням оздоровлення української економіки.

– Про “Укрексімбанк” не маю що сказати надто критичного. Надійний і добротний. Деякі проблеми з ним розпочались після анексії Криму та подій на Донбасі. Ще більше клопоту для нього спричинила участь у політичних іграх. Моя ідея – розвивати потенціал цього банку не просто як великої державної фінансової структури, а й як стратегічного банку для захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Щодо всієї економіки України, я бачу тут чимало процесів, які вже спостерігав і в моїй рідній Східній Німеччині, і в Казахстані. Велика проблема – це різкий та непослідовний перехід колишніх державних компаній до суворого конкурентного середовища. Колишні держпідприємства, навіть невеликі, потрібно довго підтримувати, щоб дати їм адаптуватися і розкрити свій ринковий потенціал. Те, що отримала НДР у спадок після радянського господарювання – це розруха і величезні дотації від Західної Німеччини. Ця ситуація все ще не до кінця виправлена, Східна Німеччина залишається промислово слабкою й дотаційною.

В України немає звідки отримувати дотації, проте є надзвичайно сильні і перспективні промислові галузі, наприклад, ВПК. Це вихід на величезні неосвоєні ринки Африки та Латинської Америки. І водночас військова промисловість – це не той сектор, до якого так просто і безпечно можна допустити приватного інвестора. Держава має обходитись своїми силами. “Закордон” тут теж не допоможе – Заходу Україна цікава як споживач, а не як сильний промисловий конкурент. Покладатись можна лише на себе.

– Розкажіть детальніше про свій досвід антикризового менеджера, який ви збираєтесь застосувати до українських реалій.

– Я бачив чимало. Моя компанія пережила світову фінансову кризу 2007 року, коли після краху Lehman Brothers взагалі похитнулося поняття ліквідності. Ми втратили 75% свого капіталу, це великий удар, після якого компанія так і не оговталася. Але це не поховало мою кар’єру у банківській сфері, невдовзі мене запросив Raiffeisen Bank. Вони запропонували цікаву та креативну посаду, що потребувала міцні нерви і нестандартне мислення. В австрійському Райффайзені я опікувався проблемними активами у країнах Східної Європи, зокрема в Росії та Україні. Щоб ви розуміли, проблемні активи – це ті, з якими банк взагалі не знає, що робити. Тоді кличуть мою команду – щоб повернути прибутковість цьому активові або вичавити з нього хоча б якісь кошти.

– Ваша робота з Bank RBK у Казахстані 2017 року – це теж подолання наслідків фінансової кризи?

– Не зовсім так. Спершу я полетів в Алмати для надання консультації. Власник банку, впливовий казахський бізнесмен Володимир Кім, допустив до керівництва ним свого родича, який майже довів структуру до банкрутства. Це була б катастрофа національного рівня – в Bank RBК зберігалися кошти і Нацбанку, і декількох державних компаній, і особистий депозит президента Назарбаєва. Моя стратегія була несподівана і не одразу всім сподобалася. Я запропонував їм відкласти вбік питання повернення втрачених коштів, а найближчі півроку опікуватись утримуванням банку “на плаву”. Основні зусилля я запропонував сконцентрувати на зобов’язаннях перед фізособами, оскільки саме вони – джерело паніки, яка стала початком безславного кінця вже не першого банку. Саме на цьому варто було зосередитись казахам найближчими кількома тижнями, навіть якщо для цього довелося б пожертвувати інтересами великих корпоративних клієнтів. До моїх порад дослухалися, і стратегія виявилася дієвою. План реструктуризації був розроблений спільно з Національним банком Казахстану і казахським урядом. Я реалізовував його, можна сказати, своїми руками – казахи запросили мене як незалежного голову Ради директорів.

– Які Ваші особисті принципи в антикризовій діяльності, тобто яким має бути менеджмент у фінансовому секторі?

– Дій жорстко. Не намагайся всім догодити. Став на перше місце головну мету, для чого ми всі тут зібралися, а не амбіції конкретних осіб. І постійно нагадуй про це іншим. Не будь надто емоційним. Щодо всіх своїх рішень запитуй себе, навіщо це потрібно, а не чи подобається особисто тобі. Це далося мені найважче, коли я обіймав високі керівні посади у достатньо молодому віці. Було нелегко усвідомити, що всі твої рішення насправді реалізуються і мають наслідки, тож будь-які дії на емоціях серйозно відгукнуться у майбутньому. Коли ухвалюєш рішення, потрібно впевнитись, що воно не підіграє твоїм старим образам чи бажанню помсти. Тоді рішення працюватиме на майбутнє. Високо цінуй культуру своєї компанії. Найголовніше – дотримуйся цих правил сам, а вже потім вимагай цього ж від інших, тільки так ці правила працюватимуть.

– Вас називають то німцем, то австрійцем. При цьому відомо, що з Україною вас пов’язує 30-річна співпраця, на сьогодні Ви тут мешкаєте і маєте бізнес, навіть одружені з українкою. Тож хто Ви насправді?

– Я родом зі Східної Німеччини, яка мала на той час більш тісні зв’язки з Радянським Союзом, ніж, власне, з Німеччиною. Частину студентських років провів у Києві, у 1986-87 роках навчався в Інституті народного господарства за спеціальністю “Планування народного господарства”, сучасною мовою це “менеджмент”. І тут я вперше познайомився з фінансовою сферою. Це виявилась любов довжиною в життя.

Моє перше місце роботи – Deutsche Bank. Спочатку я працював у Мюнхені та в інших містах Німеччини, далі отримав запрошення до Відня. Це не була та розкішна європейська столиця, до якої ми сьогодні звикли. Відень 90-х – це кінець географії західного світу і доволі безрадісне місце, особливо – для німця (в австрійців щодо нас завжди існував комплекс “молодшого брата”). У Відні я мешкав довго, аж до 2010 року. Працював там на Deutsche Bank, Raiffeisen, реалізував цікаві проекти у керівництві невеликим приватним інвестиційним банком, який став моїм особистим челенджем та загартував мій характер як менеджера. 

Україна і справді не відпускає мене всі 30 років. Із 2007-го я відкрив постійне представництво свого австрійського бізнесу в Києві. Цей рік у нас взагалі планувався як “рік України”, поки фінансова криза не внесла свої корективи.

– Саме на цей період припадають Ваші благодійні проекти у Сумській області, про які чимало писали у ЗМІ.

– Ми з дружиною реалізували благодійний проект – будівництво сиротинця та інтернату для розумово відсталих дітей у селі Улянівка Білопільського району Сумської області. Також ми допомогли сільській школі – обладнали потужний комп’ютерний клас, до якого закупили й привезли 6 комп’ютерів та принтер. На той момент це був найсучасніший комп’ютерний клас у всій Сумській області. Ми отримали подяку від Облдержадміністрації, а діти в школі організували концерт на нашу честь, було дуже приємно. Ми нічого не отримали з цих проектів, окрім морального задоволення, що зробили дещо корисне для цих дітей. 

Коли мені розповідають, як ефективно в Україні працює влада, і як покращується тут життя, я щоразу згадую це село і об’єкти, якими ми опікувались. Ми щороку відвідуємо Улянівку, і знаємо, що коли йде дощ, їхати не можна, бо дороги там немає. Ми підтримуємо окремі родини і знаємо, що українські бабусі виживають на 30 євро пенсії.

Вся ця діяльність стала можлива завдяки зусиллям моєї дружини, яка народилась в Улянівці. Ми разом з 2001 року. Маємо двох дітей, яких вважаємо українцями.

– До речі, про дітей. У “Фейсбук” популярним став вислів про те, що у всіх вітчизняних “ТОПів” повинен бути обов’язок – не вивозити свої родини з України. Тоді, мовляв, у них буде мотивація будувати державу заради майбутніх поколінь, а не збагачувати свою власну кишеню. Це про вас?

– Українським дітям я взагалі не заздрю. І поясню, чому: 50% теперішньої української економіки – це кредитні кошти. Тільки уявіть собі, що кожну другу гривню запозичили! Віддаватимуть ці борги наші діти й онуки. Не будемо деталізувати, хто і навіщо зробив це, але я вважаю, що це злочин проти України. Щоб подолати його наслідки, потрібна багаторічна робота з чітким планом, а почати варто вже сьогодні.

Щоб мої власні діти стали висококласними фахівцями і мали для цього найкращі можливості, я обрав пріоритет у їхній освіті – якісна англійська мова у середовищі носіїв. Можливо, це мій власний комплекс. У Східній Німеччині, де я ріс, я добре вивчив російську, але моя англійська була бутафорською. Через це я чимало страждав на початку банківської кар’єри – на цікаві посади мене просто не брали саме через прогалини в англійській мові. Зараз мій 15-річний син та 11-річна донька навчаються в американській школі у Відні, тож англійська стала для них третьою рідною мовою (з матір’ю вони розмовляють російською, зі мною – німецькою). Їхнє українське майбутнє я не виключаю, але й нав’язувати не можу. Я не виховую “золоту молодь”, не планую влаштовувати своїх дітей на “теплі місця” та купувати їм “Майбахи” на 16-річчя. Я не підтримую цих традицій. Я вірю, що вони здатні прилаштувати себе краще, і мені самому цікаво, що з цього вийде.

– Дякую за відверті відповіді й успіхів у Вашій роботі!

Залишити коментар

1 Коментар

  1. […] Як повідомлялося, Торстен Пауль був затверджений на посаді Кабінетом міністрів України.  Тоді в Кабміні заявили, що він «має міжнародний досвід корпоративного банкінгу та управління ризиками в таких компаніях, як Volksbank і Deutsche Bank, а з 2017 року – як голова ради директорів казахського Bank RBK». Серед інших членів Наглядової ради Укрексімбанку НБУ погодив поки  двох провладних представників, ще шість кандидатів до цих пір розглядаються. […]

Надіслати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.